1. Теоретичні та методологічні засади експертизи товарів (ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД ВИРОБНИЦТВА ГОБЕЛЕНІВ ФРАНЦІЇ В ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВОГО МИСТЕЦТВА СТУДЕНТАМИ ТОВАРОЗНАВЦЯМИ-ЕКСПЕРТАМИ)

Сучасні тенденції навчання фахівців експертної галузі передбачають систематичне вивчення творів мистецтва. Тому навчальний процес потребує відвідування художніх музеїв з метою дослідження їх колекцій. Співпраця з науковцями та фахівцями-професіоналами є невід’ємною частиною навчання.
У вересні 2014 року родина Пілюгіних, відомих художників по килимарству та художній вишивці з Решетилівки, була запрошена посольством України у Французькій республіці для презентації своїх творів у Культурно-інформаційному центрі України в Парижі. На виставці родина представила авторські традиційні килими Євгена Пілюгіна, його доньок Наталії Дмитренко та Ольги Пілюгіної, а також вишиті сорочки та рушники дружини Євгена Лариси Пілюгіної.
Євген Іванович Пілюгін – заслужений майстер народної творчості України; Наталія Євгенівна – науковий співробітник відділу науково-фондової та експозиційної роботи Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка. Уся родина є членами Національної спілки майстрів народного мистецтва України та Національної спілки художників України. Кожен має власний почерк та свою лінію в мистецтві, але за основу композицій художники беруть народні мотиви полтавських килимів. Голова родини Євген Пілюгін створює килими, з характерною для Полтавщини композицією «дерево життя», але із власним неповторним баченням. Молодша донька Ольга працює в модерновому стилі, має свою манеру побудови малюнку гобелена. Старша донька Наталія, досліджуючи старовинні килими з колекції Полтавського художнього музею, створила композиції своїх килимів на основі квіткових та зооморфних мотивів полтавського килима ХVІІ ст. Дружина Євгена Івановича – Лариса Михайлівна – дивувала мешканців та гостей Парижа вишуканою вишивкою сорочок та рушників в характерній для Решетилівки техніці «білим по білому».
За десять днів перебування у Парижі Євген Пілюгін з донькою Наталією мали нагоду відвідати музеї Лувр, Орсе, Клюні, Святого Андре, Версаль. Особливої уваги заслуговувала Мануфактура гобеленів, де полтавські художники більш детально вивчали особливості французьких гобеленів, дізнавалися про історичні передумови їх виникнення та початку виробництва у Франції.
Гобелени ще називають шпалерами. Шпалера – старовинний термін, що означає килимовий виріб. Гобеленами їх почали називати у ХVІІ ст. за прізвищем ремісників Жана Гобелена та його двох синів. Будинок, де жила родина майстрів та їхні майстерні заклали основу створення Королівської мануфактури.
Визначною подією в історії шпалерного виробництва стає візит короля Франції Людовіка ХІV. Вражений вишуканим килимовим ремеслом, він вирішує викупити все виробництво.
Очолив Королівську мануфактуру гобеленів Шарль Лебрен, видатний живописець, головна фігура «стилю Людовіка ХІV».
У 1648 р. він стає засновником Королівської академії живопису та скульптури у Парижі. У 1666 р. – діючої і зараз Французької академії у Римі. Лебрен мав титул «Першого королівського живописця» і очолював Королівську мануфактуру гобеленів у Парижі понад 40 років, займаючи посаду директора і головного художника. У цей час виробництво набуває найбільшого розквіту. Шпалери за своїм художнім рівнем не поступаються творам живопису, адже малюнки для гобеленів – «картони» – створюють видатні художники. Зокрема, у майстерні Рафаеля було виготовлено вісім картонів для гобеленів із серії «Діяння апостолів».
Шпалерне виробництво стало добре організованою промисловістю, що збагачувало місто та країну вцілому. Гобелени були предметом експорту, мірилом заможності. Їх дарували під час дипломатичних візитів, використовували як посаг для заможних наречених, прикрашали стіни кабінетів, парадних залів численних палаців, ними оздоблювали церкви, заміські будинки – шато, намети у військових походах та на полюванні. Під час урочистостей і свят на вулицях міст гобелени звішували з балконів та вікон.
До нашого часу збереглося не так багато килимових творів мистецтва, адже з часом тканина псується через забруднення, вологість, прямі сонячні промені. Пожежі, революції та війни знищили величезну кількість шедеврів. Наприклад в часи французької революції гобелени в яких використовувалась золота або срібна нитка були спалені з метою виплавки коштовних металів. Але, завдячуючи зусиллям музеїв світу, більшість експонатів шпалерного мистецтва збережені та доступні для наукових досліджень.
У колекції  Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка також знаходиться зразок старовинного гобелену. Шпалера «Зняття з хреста» розміщена у постійній експозиції, і майбутні експерти-товарознавці мають змогу підчас екскурсій споглядати її та інші твори декоративно-ужиткового мистецтва ХVІІІ-ХІХ ст. країн Захіної Європи, України та Росії.
Науковий співробітник музею Наталія Дмитренко, презентуючи свою творчість у Парижі, ознайомлювала відвідувачів з культурою народного мистецтва Полтавщини. Вивчаючи французькі килими, вона відзначила спільні та відмінні риси килимарства України та Франції. Безумовно, на композиції «панських» та народних килимів Полтавщини ХVІІІ-ХІХ ст. великий вплив мали шпалери, виготовлені на Мануфактурі гобеленів, так звані «мільфльори». У перекладі це означає «тисяча квітів». Французькі ремісники, знаючи любов короля Людовіка ХІV до садових квітів, вирішили створити гобелени  в яких їх було зображено велика кількість.
Полтавський килим поєднав у собі кращі риси французьких «мільфльорів» (букетні композиції, розміщені по всьому полю килима), технологію виконання і за довгі роки формування набув свої власні неповторні характерні риси. На відміну від «мільфльорів», гобелени Полтавщини більш декоративні. Художники-килимарі України відмовилися від прямого наслідування реалістичного живопису, і завдячуючи підкреслено стилізованим, декоративним композиційним рішенням килимарство Полтавщини набуло самобутності. Техніка ткання відрізняється лише товщиною нитки. Для виготовлення французьких гобеленів використовується надзвичайно тонка шовкова та вовняна пряжа а в килимах Полтавщини більш груба та товстіша нитка випрядена із вовни овець.
У наш час полтавський гобелен із ужиткової речі перетворився на арт-об’єкт, який може гідно витримати конкуренцію на міжнародній мистецькій арені. Таким чином, вивчення особливостей килимарства є одним із важливих завдань у процесі навчання студентів-товарознавців, майбутніх експертів, оскільки для оцінки та експертизи творів декоративно-ужиткового мистецтва в Україні потрібні високопрофесійні фахівці. Адже інтерес до нашої культури у світі постійно зростає.